СТАТТЯ: ФІБРИН-МОНОМЕРИ ЯК РАННІ МАРКЕРИ АКТИВАЦІЇ КОАГУЛЯЦІЇ IN VIVO І ЇХ КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Гемостаз (із грецьк. haima (α μα) – кров, stasis (στάσις) – стояння, зупинка) – це складний фізіологічний процес утворення кров’яного згустку в місці ушкодження судини для зупинки кровотечі. Цей процес є поєднанням клітинних і біохімічних подій, які функціонують разом, щоб підтримувати кров у рідкому стані та запобігати крововтраті після травми через утворення тромбу [1]. Гемостатична реакція – швидка, локалізована та добре регульована. Під час цього процесу одночасно відбуваються три етапи, а саме первинний гемостаз (вазоконстрикція, утворення тромбоцитарної пробки), вторинний (активація процесу коагуляції) та фібриноліз. Слід зазначити, що фібриноліз – це не третій етап гемостазу, а процес, який здійснюється для руйнування тромбу. Коли тромб утворився та стабілізувався, фібриноліз починає розчиняти тромб за мірою загоєння судини. Отже, фібриноліз – це окрема, але життєво важлива складова загального гемостатичного балансу, оскільки він запобігає надмірному згортанню крові.

Вплив тромбіну на фібриноген з утворенням фібрину
Ключовою фазою процесу згортання крові є взаємодія між тромбіном і фібриногеном для утворення фібринового згустку. Цей процес регульований так, щоб утворення згустку відбувалося достатньо швидко для запобігання кровотечі з рани, крім того, аби згусток не утворювався спонтанно. Тромбін-каталізоване перетворення фібриногену на фібрин складається із трьох зворотних етапів,причому тромбін бере участь лише в першому етапі, який є обмеженим протеолізом. На другому етапі мономери фібрину утворюють проміжні полімери шляхом нековалентних взаємодій, а на третьому етапі проміжні полімери акумулюються, утворюючи фібриновий згусток [2].

Механізм тромбін-опосередкованого перетворення фібриногену на фібрин
Фібриноген є білком, що синтезується в печінці та циркулює в плазмі, а також в α-гранулах тромбоцитів. Це гетеродимер, який складається із трьох різних типів поліпептидів (Aα-, Bβ- та γ-ланцюгів), з’єднаних дисульфідними зв’язками. Тромбін (фермент зі слабкими протеолітичними властивостями) розщеплює N-кінці Aα- та Bβ-ланцюгів фібриногену, вивільняючи фібринопептиди A і B. Це дозволяє отриманому мономеру фібрину полімеризуватися шляхом асоціації карбоксильних груп. Спочатку полімеризація мономерів фібрину відбувається в нитках завтовшки як два мономери фібрину, де бічні карбоксильні групи дволінійно розташованих молекул утворюють оболонку; обидві прив’язуються, перекриваючись до N-кінців третього мономеру, що спричиняє утворення дволанцюгової протофібрили. Латеральна агрегація протофібрил (олігомери фібрину, що складаються із 20-25 мономерів) стимулюється гомофільними aC-aC-взаємодіями всередині та між протофібрилами, включаючи утворення aC-полімерів. Упакування протофібрил у волокно відбувається з періодичністю 22,5 нм завдяки молекулярній структурі
та паракристалічному розташуванню [3] (рис. 1).

Рис.1. Тромбін-опосередковане перетворення фібриногену на фібрин

Фібрин-мономери
Мономери фібрину утворюються, коли тромбін розщеплює один або обидва пептиди A і B фібриногену. На ранніх стадіях тромбозу фібрин-мономери (ФМ) досягають стабільності в плазмі, утворюючи розчинні фібрин-мономерні комплекси із фібриногеном і продуктами деградації фібриногену. За мірою продовження процесу тромбозу створюється більше мономерів фібрину та формується більше
комплексів. Зрештою, досягається поріг концентрації, що призводить до утворення фібринових полімерів, які взаємодіють із фактором XIII, утворюючи стабільні згустки.
Оскільки концентрація ФМ відображає активність тромбіну, а їхні рівні можливо виявити раніше, ніж D-димерів, ФМ можна використовувати як альтернативу для оцінки тромбозу.

Характеристика ФМ
Фібриновий мономер – це молекула завдовжки 45 нм, що складається із трьох пар поліпептидних ланцюгів α, β та γ, з’єднаних дисульфідними зв’язками. Він має центральний глобулярний E-домен і два зовнішні D-домени, з’єднані спірально-клубочковими конекторами. Ця структура утворюється із фібриногену після того, як фермент тромбін
відщеплює фібринопептиди A та B, оголюючи «шипчики» на E-домені, що забезпечують полімеризацію. Структура ФМ представлена на рисунку 2.

Рис.2. Структура фібрин-мономеру

Характеристика структури ФМ:
центральний E-домен. Глобулярна ділянка знаходиться в центрі та містить N-кінці поліпептидних ланцюгів;
зовнішні D-домени. Дві глобулярні ділянки на кінцях молекули;

з’єднувачі. Триланцюгові спірально-скручені сполуки з’єднують центральний E-домен із зовнішніми D-доменами;
дисульфідні зв’язки. Понад два десятки дисульфідних містків утримують разом 6 поліпептидних ланцюгів

ФМ, які безпосередньо пов’язані з утворенням фібрину, називаються розчинними мономерами фібрину. Коли ці мономери не полімеризуються у фібрин, утворюючи згусток, вони фактично пов’язані з іншими фрагментами невеликими комплексами.
Рівень ФМ у плазмі – відображення активного тромбіну в судинах. Оскільки їхнє виробництво не залежить від фібринолізу плазміном на відміну від D-димера, їх часто описують як «ранні» маркери активації коагуляції in vivo.
Механізм утворення ФМ продемонстровано на рисунку 3.

Рис.3. Механізм утворення фібрин-мономерів

Показання до застосування ФМ
ФМ (дезААВВ-фібриноген), добре відомі як продукт дії тромбіну на фібриноген, а також як джерело фібрину. Крім того, вони розглядаються як регуляторна молекула, здатна
впливати на агрегаційну активність тромбоцитів і еритроцитів [4-6].
Тести на ФМ – це аналізи, що використовуються для моніторингу протеолітичного розщеплення фібриногену тромбіном та утворення розчинних мономерів фібрину. Концентрація ФМ відображає активацію процесу згортання, протромботичної активності та може використовуватися в комплексі досліджень для прогнозу тромботичних ризиків у людей з гіперкоагуляцією (підвищеною готовністю до тромбоутворення) за таких станів, як дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові (ДВЗ-синдром), гострий ішемічний інсульт (ГІІ), інфаркт міокарда, фібриляція передсердь, венозна тромбоемболія (ВТЕ), онкологічні захворювання, ускладнення вагітності, хірургічні втручання.

Фібрин-мономер як клінічний біомаркер.

1.  Дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові.

ДВЗ-синдром діагностується на основі клінічної картини та специфічних лабораторних показників [7]. Цей стан часто підозрюють у пацієнтів із сепсисом, злоякісними новоутвореннями або незрозумілою кровотечею та тромбозом. Мономер фібрину був запропонований як потенційно цінний незалежний предиктор ДВЗ [8]. Корисність вимірювання ФМ при ДВЗ була ретельно оцінена за допомогою різних
аналітичних методів. У ранніх дослідженнях використовувалися електрофоретичний аналіз на основі преципітації [9] та високоефективна рідинна хроматографія [10] для
виявлення і кількісної оцінки підвищення ФМ, пов’язаного з тяжкістю ДВЗ. У подальших дослідженнях розробили та валідували методи імуноферментного аналізу [11-13].
Ці дослідження послідовно демонстрували значне підвищення рівня ФМ у плазмі в пацієнтів із ДВЗ порівняно з контрольною групою. Водночас концентрації досягали 63,4±65,3 мкг/мл у пацієнтів із ДВЗ проти 1,9±1,0 мкг/мл у здорових людей контрольної групи. Згодом розробили нові моноклональні антитіла, специфічні до ФМ, що дозволило виявляти їх без попередньої обробки зразків, а також сприяло впровадженню автоматизованих імунотурбідиметричних аналізів [14].
За результатами нещодавніх досліджень установлено референтні межі та оцінено діагностичну ефективність за допомогою стандартизованих імунотурбідиметричних методів. Було встановлено референтну межу 7,8 мкг/мл для ФМ у здорових осіб, а діагностична ефективність оцінювалася на різних стадіях ДВЗ-синдрому [15]. Результати проспективного дослідження показали, що середні рівні ФM у пацієнтів з явним ДВЗ-синдромом виявилися значно вищими порівняно із групами з неявним ДВЗ-синдромом і без ДВЗ-синдрому [16]. Важливо, що на відміну від D-димера, рівні ФM показали статистично значущі відмінності між пацієнтами з неявним ДВЗ-синдромом і взагалі без нього. Ці результати свідчать про те, що ФM може сприяти ранній діагностиці та швидкому терапевтичному втручанню.
ФM демонструє особливу діагностичну цінність у певних клінічних популяціях, де традиційні маркери коагуляції можуть бути ненадійними.
Включення ФМ до діагностичних і прогностичних систем оцінювання ДВЗ значно підвищило їхню клінічну корисність. Міжнародне товариство із тромбозу та гемостазу (ISTH) у контексті системи оцінювання явного ДВЗ-синдрому пропонує використання ФM замість D-димерів, що суттєво може покращити прогностичну значимість [17]. За результатами подальших досліджень установлено специфічні пороги ФM для системи оцінювання ISTH: 3,4 мкг/мл для помірного (2 бали) та 138 мкг/мл для сильного підвищення (3 бали), 79 мкг/мл для інфекцій, 124 мкг/мл для солідних раків і 205 мкг/мл для гемопоетичних пух-
лин [18, 19]. Японське товариство із тромбозу та гемостазу розробило додаткові діагностичні критерії, що включають вимірювання ФM разом із загальними тестами коагуляції, зниженою кількістю тромбоцитів і рівнем антитромбіну [20]. 

2.  Інфаркт міокарда.

Визначення ФМ є особливо актуальним для виявлення активних тромботичних процесів, що лежать в основі ішемії серця, спричинених тромботичною оклюзією коронарних артерій за гострого інфаркту міокарда (ГІМ).
Дослідження ФМ при ГІМ продемонстрували стабільне підвищення протягом гострої фази. За допомогою ранніх досліджень установлено, що рівні ФМ значно підвищені в пацієнтів із нестабільною ішемічною хворобою серця та ГІМ порівняно із хворими зі стабільною стенокардією або здоровими людьми контрольної групи [21, 22]. Підвищені концентрації ФМ відображають активне утворення тромбіну в місцях руйнування коронарної бляшки. В пацієнтів із ГІМ рівні ФМ демонстрували значний зв’язок із клінічною тяжкістю, причому вищі концентрації спостерігалися в тих, хто мав ускладнення.
Прогностичне значення вимірювання ФМ при ГІМ було показано за допомогою численних проспективних досліджень. У 293 хворих із гострим переднім інфарктом міокарда підвищені рівні ФМ на 2-й та 7-й дні після події
незалежно прогнозували 3-місячну смертність, причому в пацієнтів, які не вижили, середній рівень ФМ становив 1,8 проти 0,4 мкг/мл у тих, хто вижив [23]. Результати додаткових досліджень підтвердили діагностичну та прогностичну корисність ФМ у різних популяціях із ГІМ. У молодих чоловіків із ГІМ (віком <45 років) ФМ виявився найсильнішим незалежним предиктором інфаркту міокарда за результатами багатовимірного аналізу, перевершуючи традиційні фактори ризику [24]. ФМ продемонстрував особливу корисність у певних клінічних контекстах. Аналіз коронарних тромботичних подій показав, що рівні ФМ
ефективно виявляли пацієнтів із ризиком несприятливих результатів [25]. Результати досліджень, під час проведення яких вивчали ФМ у поєднанні з традиційними біомаркерами, продемонстрували, що ФМ покращує ранню та точну діагностику ГІМ [26].
Загалом ці дослідження визначають ФМ як чутливий біомаркер з метою виявлення гіперкоагуляційних станів при ГІМ, що дозволяє покращити стратифікацію ризику за інтеграції з традиційними клінічними параметрами.
ФМ демонструє особливу цінність як незалежний предиктор смертності в гострій фазі та зберігає прогностичне значення протягом тривалого спостереження. Інтеграція вимірювання ФМ у клінічні алгоритми може покращити стратифікацію ризику, особливо для виявлення пацієнтів, які можуть отримати користь від посиленої антитромбо-
тичної терапії.

3.    Ішемічний інсульт

ГІІ – критична тромботична подія, де рання діагностика та класифікація підтипів інсульту є важливими для оптимального терапевтичного лікування. ФМ – попередник
стабільного фібринового полімеру, що утворюється під час активного утворення тромбіну, – виявився чутливим маркером для виявлення гіперкоагуляційних станів та артеріального тромбозу. Рівні ФM демонструють значне підвищення в пацієнтів із ГІІ порівняно зі здоровою контрольною групою. В когорті зі 162 пацієнтів, обстежених протягом 6 год після появи симптомів, рівні ФM (23,9±35,2 мкг/
мл) значно перевищували такі в контрольній групі (4,5±1,1 мкг/мл) [27]. Багатоцентровий аналіз 202 пацієнтів із гострим інфарктом головного мозку підтвердив ці висновки, продемонструвавши медіанний рівень ФM 5,7 мкг/мл, що свідчить про перевагу ФM над традиційними маркерами для виявлення артеріального тромбозу [28]. Тромболітична терапія рекомбінантним тканинним активатором плазміногену спричиняє різкі гемостатичні зміни в пацієнтів із гострим інсультом. Рівні ФM демонструють значне підвищення, досягаючи піку протягом 1-3 год після тромболізу, та зберігаються до 72 год, що свідчить про стійку активацію коагуляції після реперфузійної терапії [29].
ФМ демонструють особливу цінність у диференціації підтипів інсульту. В дослідженнях під контролем через стравохідної ехокардіографії рівні сироваткового ФM були значно підвищені в пацієнтів із тромбом (88±52 мкг/мл) порівняно з тими, хто його не мав (14±9 мкг/мл), причому ФM виявилися незалежним предиктором утворення тромбів [30]. Серійні вимірювання виявляють специфічні для підтипу часові закономірності. Рівні ФM залишаються значно підвищеними при кардіоемболічному інсульті на 1-2 дні порівняно з некардіоемболічними підтипами [31]. У поєднанні з оцінкою за шкалою Національного інституту охорони
здоров’я (NIHSS) ФM досягає чудової дискримінаційної здатності для кардіогенного інсульту (чутливість 81,4%, специфічність 96,3%). Прогностична корисність ФM виходить за рамки го-
строго діагнозу. В проспективній когорті зі 113 пацієнтів, за якими спостерігали ≈1 рік, підвищені рівні ФM (≥16,5 мкг/мл) пов’язувалися зі значно вищими показниками рецидивів цереброваскулярних подій (37,5 проти 8,6%). Результати багатовимірного регресійного аналізу підтвердили, що ФM є незалежним предиктором рецидиву інсульту [32].
Ці дослідження визначають ФM як чутливий біомаркер для діагностики, ідентифікації кардіоемболічного підтипу та стратифікації ризику рецидиву. Вимірювання ФM надає клінічно корисну інформацію з метою виявлення станів гіперкоагуляції та спрямування стратегій вторинної профілактики.

4.  Венозна тромбоемболія.

Точна та своєчасна діагностика венозних тромбоемболічних ускладнень, включаючи тромбоз глибоких вен (ТГВ) і легеневу емболію (ТЕЛА), є важливим клінічним завдан-
ням [33]. Протягом останніх трьох десятиліть під час проведення численних досліджень ФМ оцінювали як додатковий діагностичний маркер для підтвердження або виключення ВТЕ в різних клінічних умовах.
Ранні дослідження встановили ФМ як перспективний біомаркер для діагностики ВТЕ. Новаторські дослідження в 1990-х роках продемонстрували, що вимірювання ФМ
може забезпечити раннє виявлення післяопераційного ТГВ (34). Згодом дослідження розширилися для оцінки ефективності ФМ у симптоматичних амбулаторних пацієнтів із підозрою на ВТЕ. В дослідженні із залученням 426 амбулаторних пацієнтів із клінічною підозрою на ТЕЛА тестування ФМ показало результати, зіставні зі встановленим аналізом D-димера, причому обидва маркери демонстрували однакові негативні прогностичні значення з метою виключення ТЕЛА [35]. Знакове дослідження 551 стаціонарного пацієнта з підозрою на ВТЕ виявило вищу діагностичну точність для ФM порівняно з D-димером [36].
Результати подальших досліджень підтвердили підвищені рівні ФM як показника високого тромботичного ризику зі значно вищими концентраціями, що спостерігалися в пацієнтів із ВТЕ порівняно із хворими без ВТЕ та зі здоровими контрольними групами [37]. Комплексний аналіз, під час якого порівнювали ФM і D-димер, показав таке: хоча обидва маркери демонстрували високу чутливість для діагностики
ТГВ, ФM продемонстрував вищу специфічність [38]. Дослідження із залученням 119 пацієнтів із підозрою на ТГВ або ТЕЛА виявило, що тестування ФM досягло 94% чутливості для ТЕЛА та 92% – для ТГВ [39].
Періопераційний період після великих ортопедичних процедур є особливо високим середовищем для ризику розвитку ВТЕ. Результати численних досліджень установили діагностичну цінність ФM у цій популяції [40, 41].
ФM демонструє вищу діагностичну точність на 1-й післяопераційний день порівняно із D-димером, який стає надійнішим із 4-го дня [42, 43]. Діагностична цінність ФМ
поширюється на різні ортопедичні контексти, включаючи тотальне ендопротезування кульшового та колінного суглобів, де ФМ на 1-й день після операції демонструє сильну
кореляцію з подальшим розвитком ТГВ [44, 45]. У хірургії хребта ФМ, виміряний через день після операції, виявився кориснішим, ніж D-димер, для ранньої діагностики ВТЕ, досягнувши 100% чутливості та 86,3% специфічності за порогового значення 20,8 мкг/мл [46-49].

5.  Вагітність.

Вагітність створює певні труднощі для діагностики ВТЕ через фізіологічну гіперкоагуляцію та підвищення рівня D-димера. Ранні дослідження визначили ФM як потенційний тромботичний маркер під час нормальної вагіт-
ності, причому рівні залишаються відносно стабільними протягом усього періоду гестації, незважаючи на значне підвищення D-димера [50]. Велике дослідження, проведене за участю 673 жінок, показало, що рівні ФM залишалися нормальними в 67,2% жінок наприкінці вагітності та в 78,5% після вагінальних пологів, що свідчить про корисність скринінгу ВТЕ без зміни порогових значень для
невагітних [51]. Дослідження рівнів ФM протягом усієї вагітності та післяпологового періоду продемонструвало, що середні концентрації ФM показали лише незначне підвищення під час вагітності (6,2 мкг/мл) порівняно з невагітними (4,8 мкг/мл) із внутрішньо-суб’єктною біологічною варіацією 20,6% під час вагітності, що є зіставним із невагітними на рівні 16,1% [52]. Комплексне дослідження 2024 року, яке встановило очікувані значення ФM у 342 вагітних, показало, що рівні ФM можна розрахувати незалежно від терміну вагітності, на відміну від інших гемостатичних маркерів, які значно коливалися [53]. Ця стабільність була підтверджена в когорті зі 107 вагітних, де рівні ФM залишалися незмінними залежно від гестаційного віку, тоді як D-димер зростав прогресивно протягом усієї вагітності. Стабільність
ФM протягом усієї вагітності, на відміну від прогресуючого підвищення D-димера, свідчить про потенційні переваги для діагностики ВТЕ в цій популяції [54]. Нещодавно обговорювалося питання використання ФM із метою оцінки тромботичного ризику в жінок, які проходять допоміжні репродуктивні технології, зі значним підвищенням ФM, пов’язаним із гіперкоагуляцією в цій когорті пацієнтів [55].

Переваги ФМ над D-димером

Згідно з результатами численних досліджень, підкреслено цінність поєднання ФM із D-димером для підвищення діагностичної точності, використовуючи їхні додаткові механістичні властивості. ФM пропонує дві фундаментальні переваги над D-димером. По-перше, ФМ відображають активність тромбіну, а не фібриноліз, забезпечуючи незалежність від фібринолітичних процесів, які можуть залежати від запалення, злоякісних новоутворень або фізіологічних станів, як-от вагітність [56]. По-друге, ФM з’являється значно раніше в тромботичній послідовності. Рівні ФМ зростають протягом ≈1 дня після початку венозного тромбозу порівняно із 1-2 тиж. для D-димера, що дозволяє раніше виявляти стани гіперкоагуляції. Ці доповнюючі характеристики зумовлюють покращення клінічної ефективності, коли обидва маркери використовуються разом.
Ця часова різниця виявляється особливо цінною в післяопераційних умовах, де вимірювання ФM у 1-й день може виявити пацієнтів, у яких розвивається тромбоз перед тим,
як підвищення D-димера стане очевидним. Аналогічно незалежність ФM від фібринолітичної активності забезпечує діагностичні переваги, коли специфічність D-димера порушена; це поширений сценарій при вагітності, злоякісних новоутвореннях і запальних станах, коли фібриноліз активується незалежно від тромбозу. Комплексний аналіз 2025 року, під час проведення якого вивчали маркери, пов’язані
з фібрином, за періопераційної ВТЕ, підтвердив, що ФМ у поєднанні з D-димером забезпечує покращену діагностичну ефективність у різних хірургічних контекстах, підтверджуючи цінність цього подвійного маркерного підходу [57]. Накопичені дані свідчать про те, що ФМ є цінним біомаркером для діагностики ВТЕ та стратифікації ризику в різних клінічних умовах. Хоча D-димер залишається встановленим інструментом скринінгу ВТЕ, вимірювання ФМ надає додаткову діагностичну інформацію з потенційно вищою специфічністю в певних популяціях. Маркер демонструє особливі перспективи в двох ключових клінічних контекстах: по-перше, в ортопедичній хірургії, де раннє післяопераційне вимірювання дозволяє ідентифікувати пацієнтів із високим ризиком; по-друге, під час вагітності, де фізіологічне підвищення D-димера ускладнює інтерпре-
тацію, а відносна стабільність ФМ забезпечує діагностичні переваги. Впровадження вимірювання ФМ, особливо в поєднанні з D-димером і клінічною оцінкою, може підвищити точність діагностики та забезпечити цілеспрямованіші стратегії тромбопрофілактики.

Обмеження при використанні тесту на ФМ.

Незважаючи на суттєві докази, які визнають ФM як цінний біомаркер при численних тромботичних станах, дві фундаментальні причини перешкоджають його широкому
клінічному впровадженню. По-перше, це відсутність стандартизації аналізів; по-друге, нестача універсальних порогових значень. Найкритичнішим обмеженням є відсутність стандартизованих методологій аналізу в різних лабораторіях і дослідженнях.
Відсутність міжнародно визнаних довідкових матеріалів і стандартизованих калібраторів серйозно обмежує зіставність результатів між дослідженнями та установами.
Ця технічна неоднорідність безпосередньо сприяє іншому основному обмеженню – відсутності універсально застосовних порогових значень.
Без консенсусних референтних матеріалів і валідованих порогових значень, установлених за допомогою великих багатоцентрових досліджень, вимірювання ФM залишається
обмеженим тільки спеціалізованими центрами, що використовують критерії, специфічні для конкретної установи.

Фактори, що можуть впливати на рівень фібрин-мономерів.

Рівень ФМ може відрізнятися між віковими групами. Такі захворювання, як COVID‑19 або ТГВ, пов’язані з вищим рівнем ФМ. Концентрації ФМ зазвичай стабільні  на ранніх і середніх термінах вагітності, але можуть дещо
підвищуватися на пізніх стадіях. Зрештою, референтні діапазони можуть відрізнятися між різними лабораторіями через відмінності в методах тестування та обладнанні.

Референтні значення для фібрин-мономерів.

Нормальні значення для ФМ не є універсально стандартизованими, але дослідження показують діапазон від ≈1,64 до 9,66 мкг/мл для:

здорових дорослих: медіана ≈4,03 мкг/мл;
здорових дітей: медіанне значення 2,56 мкг/мл.

Не було виявлено статистично значущої різниці в нормальних концентраціях ФМ у дітей різних вікових груп або статі.

Приклад використання набору й аналізатора для визначення ФМ
Набір STA®-Liatest® FM для визначення ФМ

Аналіз базується на зміні каламутності суспензії мікрочастинок, що вимірюється фотометрично. Суспензію латексних мікрочастинок, вкритих ковалентно зв’язаними
моноклональними антитілами, специфічними до мономерів фібрину, наявних або відсутніх у розчинних комплексах, змішують із плазмою, що тестується. Відбувається реакція «антиген – антитіло», що зумовлює аглютинацію латексних
мікрочастинок, а це, своєю чергою, спричиняє збільшення  каламутності реакційного середовища. Це збільшення каламутності відображається збільшенням абсорбції, яка вимірюється фотометрично. Збільшення абсорбції залежить від рівня ФМ, наявних або відсутніх у досліджуваному зразку (рис. 4).

Рис. 4. Набір і аналізатор для визначення рівнів фібрин-мономерів.

Висновки

1. Мономери фібрину є критично важливими проміжними продуктами в згортанні крові, а також активними регуляторами гемостазу і цінним клінічним біомаркером.
2. Генерація ФМ на початкових фазах коагуляції, тобто до утворення D-димера, позиціонує їх як ранніх предикторів майбутніх тромботичних подій. Це дозволяє проводити прогностичну оцінку смертності при ГІМ, рецидиві інсульту та прогресуванні до явного ДВЗ-синдрому, що потенційно сприяє виявленню пацієнтів високого ризику, які потребують посилених терапевтичних стратегій.
3. Фібриновий мономер – кращий показник порівняно із D-димером для розрізнення пацієнтів з явним і неявним ДВЗ-синдромом.
4. Наразі широкому клінічному впровадженню аналізів ФM перешкоджають обмежена стандартизація та відсутність універсальних порогових значень.
5. В Україні тести на ФМ почали робити із 2025 р. у ДУ «Національний науковий центр хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України» (м.Київ) і в клінічній лікарні Державного управління справами «Феофанія» (м. Київ).

Статтю підготував кандидат біологічних наук Мельник Олександр Олександрович